Я знаю, хто вона...
Було вже людно, коли приблизно о пів на дев'яту старенький вісімдесятилітній пан прийшов до лікарні, щоб зняти шви з великого пальця. Він сказав, що дуже поспішає, бо має зустріч о дев'ятій. Я виміряв йому тиск і пульс та попросив сісти, знаючи, що мине більше години, перш ніж хтось зможе його прийняти. Я помітив, як він позирає на годинника, і вирішив, що можу оглянути його рану, позаяк не мав інших пацієнтів.
Рана добре загоїлася, а тому я поговорив з лікарем і одержав усе необхідне, щоб зняти шви і перев'язати пальця. Заходившись коло рани, я запитав, чи має він ще одну зустріч з лікарем, що так сильно квапиться. Він відповів, що ні - йому треба йти до шпиталю, на сніданок з дружиною. Я запитав про її здоров'я. Він розповів мені, що вона там вже досить довго і слабує на хворобу Альцгеймера. Я запитав, чи вона засмутиться, коли він трохи запізниться. Він відповів, що вона давно не знає, хто він такий, і не впізнає його вже п'ять років.
Я здивувався і запитав:" І ви далі ходите до неї щоранку, хоча вона навіть не знає, хто ви такий?" Він усміхнувся, поплескавши мене по руці:"Вона не знає мене, але я досі знаю, хто вона". Я ледь стримав сльози, коли він пішов, і подумав:
"Це саме та любов, яка потрібна мені".
